Шоу чи спорт, хаос чи мистецтво цілковитого контролю над автомобілем — це все про дрифт, екстремальну та яскраву техніку водіння. Щоб навчитися вмілому керуванню автомобілем в техніці контрольованого заносу, записуйтеся на урок дрифту в автошколі Chayka School. А поки пропонуємо детальніше розібратися, що таке дрифт, звідки він взявся і які його особливості.
Що таке дрифт і в чому його сенс?
Дрифт — це техніка проходження поворотів на максимально можливій швидкості з навмисною втратою зчеплення задніх коліс з дорогою. За допомогою вмілого використання можливостей гальм, коліс і шин, підвіски, двигуна й трансмісії водій примудряється утримувати автомобіль під контролем в заносі.
Видовищність техніки та її технічна складність привернули увагу не лише ентузіастів, а й професійних гонщиків, які згодом створили самостійний вид спорту — дрифтинг, який сьогодні не менш популярний, ніж ралі чи speedway.
Через свою екстремальність, дрифт заборонений на дорогах загального користування. Для нього готують спеціальні закриті траси, на яких передбачена техніка безпеки як для самих гонщиків, так і для глядачів. Такі траси набагато коротші, ніж для перегонів, а також складаються з безлічі кривих з поворотами під різними кутами. Прямі ділянки на них призначені для набору швидкості, необхідної для правильного заходу в занос на наступному повороті.
Для дрифту рекомендується використовувати автомобілі з повним або заднім приводом, оскільки це дозволяє легше й ефективніше контролювати занос. Дрифт на авто з коробкою-автомат в теорії можливий, але механічний привід забезпечує набагато вищу маневреність і ефективність управління. Професійні дрифт-кари також позбавлені звичних для буденних автомобілів систем управління: ABS — антиблокувальної системи гальм і TCS — трекшен-контролю для безперервного збереження контролю руху.
Історія дрифту: коли придумали дрифт
Техніка водіння дрифту зародилася ще в 1950-х роках. А історія дрифту як професійного спорту почалася в 1980-х роках. Творцем дрифтингу вважається японський гонщик Куніміцу Такахасі, який створив собі ім’я в японських і міжнародних мотоперегонах, а також у 1997 році брав участь у Формулі-1. На відміну від більшості інших гонщиків того часу, Такахасі не боявся маневреності свого автомобіля та використовував поворотність на швидкості для випередження суперників.
Його унікальною технікою надихнувся інший японський гонщик — Кейчі Цучія, якого згодом назвуть «Королем дрифтингу». Немає точної дати, коли придумали дрифт, але популярність ця техніка отримала завдяки відеороликам Pluspy 1987 року, в яких Цучія на своїй Toyota Corolla Levin ефектно дрифтує на дорогах загального користування. Відео викликало справжній фурор в Японії, який привів до появи перших вуличних змагань натхненних гонщиків. Поступово модна хвиля перекинулася за океан. Вперше офіційні змагання з дрифтингу відбулися в 1996 році на автодромі Willow Springs Raceway в Каліфорнії, США. Перший міжнародний чемпіонат з дрифтингу пройшов в 2008 році в Лонг-Біч у Каліфорнії, а його переможцем став новозеландець Ріс Міллен.
Види дрифту
В офіційному спорті виділяють такі види дрифту:
- Соло — одиночний заїзд, в якому оцінюється точність виконання технічних елементів.
- Парний — командний заїзд двох учасників, які прагнуть до синхронного проходження траси з виконанням заносів.
- Формула Дрифт — змагання гонщиків, в яких оцінюються стиль, видовищність, а також складність і техніка дрифту.
Кожен різновид має свої особливості, тому від професійного дрифтера потрібна універсальність, гнучкість і досконале володіння автомобілем.
Хто такі дрифтери?
Дрифтери — це водії, які володіють спеціальною технікою та займаються дрифтом на аматорському чи професійному рівні. Вони демонструють високу майстерність водіння, здатні виконувати складні маневри, забезпечуючи ефектне ковзання автомобіля в заносі. Дрифтери належать до категорії екстремальних гонщиків і володіють відточеними навичками, серед яких:
- розуміння механіки дрифту — знання принципів роботи автомобіля в дрифті, факторів процесу й умов його контролю;
- контроль заносу — керування автомобілем під час ковзання, шляхом утримання його в потрібному положенні;
- розуміння побудови траєкторії та механіки швидкості — чітка оцінка ситуації на трасі для вибору оптимальної траєкторії руху, що забезпечує ефектний дрифт;
- координація рухів і швидкість реакції — психологічна стійкість і відточеність реакції для швидкого ефективного прийняття рішень.
Крім цього, дрифтери повинні мати хорошу фізичну форму, легко переносити підвищену концентрацію уваги та напругу.
Особливості дрифту
Дрифт на машинах суттєво відрізняється від класичної техніки водіння. Його суть полягає в точності управління в момент заносу, при гармонійному поєднанні швидкості та контролю. Фізика ковзання в дрифті побудована на таких елементах:
- Силі тертя — основі дрифту. Щоб його виконати, водієві необхідно знизити силу тертя між шинами та дорожнім покриттям до точки початку ковзання, але до моменту повної втрати управління.
- Центрі ваги — саме він визначає, як автомобіль буде реагувати на маневри. Водій під час дрифту оперує розподілом ваги за допомогою різких поворотів керма, прискорення та гальмування, переносячи вагу з одного боку на інший.
- Швидкості та напрямку — мають вирішальний вплив на можливість дрифту при вході в поворот.
- Динаміка руху — в дрифті траєкторія руху автомобіля залежить від співвідношення сили тертя, швидкості та напрямку. Водій використовує ці фактори для забезпечення бажаної сили й тривалості ковзання.
Дрифтинг передбачає виконання цілої послідовності дій, спланованих на основі комплексу технік. Все починається з ініціалізації за допомогою різкого гальмування з застосуванням ручного гальма чи навпаки стрімкого прискорення з метою втрати зчеплення задніх коліс з поверхнею. Як тільки цього буде досягнуто, водієві потрібно переключитися на підтримку ковзання за допомогою чіткого регулювання подачі газу та коригування напрямку руху.
Найбільш видовищним етапом дрифту є перехід від одного ковзання до іншого, коли автомобіль різко змінює напрямок руху в безперервному заносі. На останньому етапі водієві потрібно плавно завершити ковзання без різких ривків, зберігаючи контроль і безпеку.
